Профілактика наркоманії та СНІДу Незакінчений щоденник (нарис)

 Незакінчений щоденник

Учора відсвяткував своє вісімнадцятиліття. Як завжди: алкоголь, сигарети. Друзі, можна сказати, змусили спробувати курнути траву. Спасибі друзям. Гидота неймовірна. Упевнений, що більше в житті не вживатиму наркотиків.

Збрехав. Нудна компанія. Робити було нічого. Викурили по косяку. Посміялися. 

У курінні трави не бачу нічого поганого. Залежності не викликає. Якийсь час забуваєш про свої проблеми. По-моєму, це кращий спосіб розслабитися.

Деякі з моїх друзів говорять, що я став на слизьку доріжку. Дурниця. Сила волі є. Звикання немає. У будь-який момент зможу кинути. Наркоманом бути не хочу і не буду. Наркомани - не люди, а живі трупи. До наркоманів усім байдуже, крім таких, як вони. Не хочу стати одним із них. Трава - незначний момент у моєму житті. Незабаром набридне.

Хто б міг подумати, що так багато людей у моєму дворі курить травку регулярно. З'явилися нові друзі, багато старих друзів від мене відвернулися. Дивні люди. Яка різниця, курю я чи ні? Ідеальних людей не буває. Це були не справжні друзі, вони просто шукали привід розірвати відносини зі мною - і знайшли.

Чесно кажучи, не розумію, що робив раніше. Життя було нудним і одноманітним. Трава відкриває в мені й у навколишньому світі речі, яких я раніше не помічав. Я насолоджуюся життям, мене багато чого цікавить. Але не хочу, щоб про це довідалася мама. Вона мене не зрозуміє. Їй буде боляче. Як це - дізнатися, що твоє дитя, на яке покладали такі надії - наркоман. Їй же не станеш пояснювати різницю між наркоманом та растаманом, ким я помалу стаю. Мене це не лякає. Розумні люди вважають, що трава шкодить здоров'ю менше від сигарет.

Купую велику кількість у надійних людей. Продаю ще надійнішим. Із цього маю свій відсоток. Подумати тільки: це - мій перший бізнес. 

Забив косяк перед парами. Ніколи не думав, що вища математика - це так смішно.

Був на вечірці. Познайомився з хлопцями, що запропонували мені "екстазі". Я довго "ламався", але потім погодився на символічну дозу. Супер, я увійшов у ритм музики і танцював до ранку. 

Весь наступний день - депресія. Більше нічого.

Колеса - це супер. Проковтнув одну таблетку - і тобі добре. Сині сонячні промені освітлюють різнобарвну галявину, на якій я лежу. Мені добре, легко... Знаю, що завтра буде погано, все буде боліти. Але це - ніщо порівняно кількома годинами блаженства.

Одного разу на черговій трансовій вечірці під "екстазі" я полетів у космос. Бачив зірки, міг до них доторкнутися. Було цікаво подивитися, що там на них. Раптом я згадав про маму, яку люблю, без якої не можу жити - і повернувся на Землю уже таку далеку... Прийшов до тями у лікарні. Лікарі сказали, що в мене - сильне передозування наркотиками. Мене дивом відкачали. Мама, звичайно, про все дізналася. У цей день я серйозно замислився над своїм життям. До чого я дійшов! Більше - ніяких наркотиків.

Ходили до психолога. Він сказав, що я зможу подолати це самостійно, без допомоги лікарів.

Уже тиждень я без наркотиків. Важко... Мене тягне до... Сам не знаю до чого. А, ну звичайно, ось, що таке - залежність.

Вийшов погуляти. Від пива стало тільки гірше. 

Ходив на медичне обстеження. У крові знайшли СНІД. Коли це я встиг? Хоча, звичайно, я ж не пам'ятою, що було на вечірках... Хворобу не міг приховувати від своєї дівчини. Вона була єдиною людиною, яка мене завжди підтримувала і любила, незважаючи ні на що. Пішла. Сказала, що це була остання крапля. Я зайшов надто далеко. Звичайно, її можна зрозуміти, ніхто б не витримав. Навіщо, для кого жити? От, чорт, що це зі мною? Звичайно, ж для мами. Піду-но я вип'ю пива. 

Запій, довгий запій. Глибокий запій. Мене знайшли наркомани. Так, так, саме ті особистості, що розкладаються. Укололи мені дозу. Мені було всеодно. Я навіть не пам'ятав, що зі мною було.

Мати занепала духом. Вона ходила похмура. Схудла. Не хотіла зі мною розмовляти. Вона знала все і знала, що допомогти мені нічим не може. Можливо, їй варто було б  прив'язати мене до ліжка, поки я спав, і викликати лікаря. Мене б забрали до лікарні, може, б вилікували б. Мати не винна, її я не звинувачую. Не маю права.

Опинився вдома, слава Богу. Але мене щось гнітило. Я вийшов на двір. Зустрів тих самих наркоманів і прийняв дозу. Цього разу я пам'ятав усе. Краще б не пам'ятати. Світ став чорним. Над моєю головою літали величезні птахи, сонце було чорне, люди перетворилися на монстрів. Мене охопив страх, точніше, жах, я боявся невідомо чого, мене трусило, я постійно чув якийсь звук, який не можу описати. Так продовжувалося увесь день. 

Нарешті протверезіла голова. Я зрозумів, що дійшов до межі. Я вмер уже давно, заодно занапастив долю своєї матері. Безглуздо жити і завдавати близьким болю. Мамо, пробач мене за все. Я завжди тебе любив. Мені не хотілося, щоб так усе закінчилося. Досить. Набридло. Усе...

Ми не знаємо чи жила ця людина колись, чи ні, але ми з упевненістю можемо сказати, що зараз її немає серед живих.

Термено Ілля , гімназія №136, 10-й клас