Білочка Нуся терапевтична казка для дітей 6 - 10 років

Казкотерапія для дітей

 

 Вік: 6 - 10 років.

 Спрямованість: Страх темряви та самотності, підвищена тривожність.  Нічні кошмари.  Загальна боязкість.

 Ключова фраза: "Як темно і страшно!"

 

 В одному сосновому лісі жила білочка Нуся.  Була вона дуже гарна, добра та весела.  І були в неї мама та тато, які дуже її любили: дбали про неї, приносили горішки, грали, читали на ніч казки.

 

 Але одного разу взимку Нусині мама і тато пішли в сусідній ліс за шишками і залишили її вдома одну.  Нуся не часто залишалася дома одна, це було для неї незвично і не дуже приємно.  Того дня несподівано піднялася хуртовина, від якої в білій хатці стало дуже темно і незатишно.  Злякалася Нуся.  Їй завжди було моторошно, коли наставала ніч і робилося темно.  А тут ніби ще ніч не настала, а страшно, та й батьків усе нема.  Забилася білочка в дальній кут кімнати, сидить і тремтить.  Чекає не дочекається, коли прийдуть мама з татом.  Нусині зубки так сильно стукали від страху і так голосно вона зітхала і охала, що білочка, що живе по сусідству, не витримала і крикнула:

 

 - Ей ти!  Маленька трусішка!  Перестань тремтіти через всі дрібниці!

 

 — Так,— озвалася слабким голосом Нуся,— тобі добре, ти не боїшся.  А я одна в темній кімнаті, щоразу здаються всякі жахи та привиди.  І що ж мені робити, якщо я не можу, не вмію бути сміливою?

 

 - Ех ти!  Плакса,— прокричала сусідка.— Я ось теж одна, у темряві, але я нічого не боюся.  А тобі аби поплакати та покапризувати.

 

 Образливими здалися Нусі ці слова.  Зібралася вона з духом і каже:

 

 - Неправда!  Нехай я боюся темряви, але я не плакса і не капризуля.  І взагалі, я дуже хороша білочка.  Допомагаю мамі та слухаюсь її.  Але… чомусь мені завжди страшнувато у темряві.

 

 — Хм, знайшла чогось боятися.  Я розумію, ведмедя там, вовка чи мисливця.  А-а-а… ти, певно, ще дуже маленька.  І як тобі не соромно!  Адже батьки тебе залишили вдома одну, як велику, а ти...

 

 Слухала це Нуся і все більше розуміла, що й справді вона вже не така мала, раз залишили її вдома одну, як її сусідку.  Не годиться їй уже тремтіти, як осиновий листок, опинившись у темряві.  Але як їй не боятися її?  Напружилася Нуся.  Терпіла-терпіла, думала-думала, як перемогти їй страх.

 

 Нарешті, набралася вона сміливості, зітхнула глибше і як вискочить на середину кімнати, розмахуючи лапками.

 

 — Я найсміливіша з усіх білочок!  Нікого й нічого не боюсь!  Ідіть геть, страшні примари та духи!  Ось я вам зараз поставлю!

 

 Озирнулася вона в темряві і відчула, що й справді нічого не боїться і ніяких привидів немає.  Засміялася тоді Нуся над собою і зрозуміла, що нічого їй у темряві боятися, хіба що власного страху.

 

 А тут, наче злякавшись Нусіної сміливості, і хуртовина скінчилася, знову на небі з'явилося сонечко.  В цей же час підійшли і Нусині батьки:

 

 - Нуся, Нуся!  Як же ти тут одна, без нас, у цю страшну хуртовину?  Ми так поспішали до тебе!

 — Нічого, мамо!  Мені було ні крапельки не страшно! - обізвалась білочка.

 — Ось розумниця!  Дуже ти у нас доросла.

 З того часу Нуся вже ніколи не боялася залишатися сама в темряві.

 

 Питання для обговорення:

 -Чого боялася Нуся?

 -Що допомогло Нусі перестати боятися?     

-Що ще можна зробити?